Ультразвукова діагностика

Ультразвукова діагностика (УЗД) – діагностичний метод, який з’явився в 80-х роках ХХ століття та швидко набув популярності через ряд переваг, однією з яких є відсутність променевого навантаження на пацієнта. Саме безпечність УЗД дозволяє проводити моніторинг розвитку вагітності та дослідження новонароджених. Фізичною основою методу є відмінності середовища при проходженні хвиль ультразвукової частоти через тканини пацієнта – безперешкодне в рідині (заповнений сечовий міхур, кістозна порожнина) та затримка сигналу в щільному середовищі.
 
Використання датчиків різної форми та різних частот дозволяє виявити структуру та патологічні зміни поверхневих структур (м’які тканини, щитоподібна та молочна залоза, лімфатичні вузли), органів черевної порожнини (печінка, жовчний міхур, підшлункова залоза, селезінка), заочеревинного простору (нирки, наднирники, сечоводи), органів малої миски (сечовий міхур, передміхурова залоза, матка, яєчники). Повітряне середовище є перешкодою для УЗ променів, тому дослідити стандартними УЗ-методами шлунок, кишківник або легені неможливо. Наявність метеоризму (вздуття кишківника) також є перепоною для якісного УЗД обстеження органів черевної порожнини.
 
Суттєвим вдосконаленням методу УЗД стало впровадження допплерівського модуля, який тепер є стандартним компонентом УЗД апаратів експертного класу. Доступним стало дослідження серця, крупних та периферичних судин. У діагностиці новоутворень ми маємо можливість виявити структуру судинного русла пухлини та характер кровоплину в ньому.
 
Нові технологічні розробки дозволяють поєднати УЗД з ендоскопами (бронхоскопами, гастроскопами, колоноскопами) та побачити мінімальні зміни стінки органу та глибину проростання наявного пухлинного ураження).